Столь часто столичные путешественники, пытающиеся вырваться из суетливого города, дорвавшись в Западные края родной страны, чувствуют Мукачево некой столицей, а то еще и более маленькой Прагой с Карловарскими улочками. 
      Так было и с нами, а точнее со мной   и ВВС. Все изменил Хуст.   

 
     «Команді у полосатих купальниках» із величезними рюкзаками виспатись не довелось. О надцятій годині ранку, коли навіть провідник ще не продер очі, по вагонах пролетіла чутка, що потяг до Стрия не йде. Саме в цьому місті планувалось заземлення екіпажа у кількості 14 людей. На великій швидкості команда катапультувалась на львівські перон, здивував жайворонків-пасажирів своєю оперативністю. Молодь у шльопанцях та з розчісками у руках очманіло метушилась посеред платформи, хаотично розпихуючи речі по рюкзаках. Як доїхати до мети поїздки? Чи доїде полосата компанія до Карпат? Звичайно. Але не все так просто.

   Ніколи раніш я не була в Яремчі. Ніколи не цікавилась місцевим скупченням туристів (як правило – це категорія туристів «що без рюкзаків»). Але чомусь саме ця місцина була на слуху – «в Яремчі є то, в Яремчі є це…». Останньою цеглиною у моїх знаннях про цей городок була програма «Весілля за 48 годин», де нещасна парочка закоханих метушилась по всій яремецькій долині у пошуках весільних наворочок.