«Леді та джентльмени, ми наближаємось до місця призначення. Прохання зайняти свої місця, пристібнути ремені безпеки та повернути сидіння в вертикальне положення. Орієнтовний час прибуття - 10:10. Дякуємо, що скористались послугами авіакомпанії Flugfélag Íslands».

  Звичайно ж, після таких слів всі пасажири кинулись до ілюмінаторів з камерами наготові. Я теж. Відкрита пелька і відкритий об’єктив, вони готові ковтати враження, якими не так вже й багато людей на планеті можуть похвалитися.





  Буває, додаси несвіжого молока в каву, а воно раз – і утворило на поверхні такі білі плаваючі клапті, сповіщаючи тебе про ймовірний бридкий смак такого сумнівного коктейлю. Так от, з ілюмінатора ми бачили саме такі клапті, дарма що надто білі як для молока з кавою. Пасажири з правого боку спостерігали ще й гори, оточені тими ж шматами. Не молока, льоду. Змерзлого і замерзлого океану.

  Селище Кулусук назване за іменем гори, що вітає всіх, хто з роззявленою пащею (ну або просто) сходить з трапу літака. Люди Інуїт, корінне населення Гренландії, наділяють цю гору магічними якостями, вірячи в духів, що живуть там в такому ніби кратері, утвореномку природою. «Ніби» тому, що Кулусук – не вулкан, хоча зовні схожий. Ясна річ, ходити там заборонено, не можна ж турбувати могутні створіння через дурниці....





  360 жителів, полярні пси (мммм,найгарніші серед собак як на мене), 1 отель, 1 супермаркет, в якому продається все – від датського какао з молоком, закритого в жестяні банки, до рушниць і сувенірів, 1 сувенірний магазин, він же офіс по купівлі квитків на прогулянку льодовим океаном, 1 церква, цвинтарів – кілька. От і все що можна знайти на цьому острівку на сході найбільшого острова планети Земля.

  Місцеві діти ненав’язливо гуляють неподалік туристів, позуючи на камеру. Інша їх зграйка розважається на кладовищі. Взагалі-то за віруваннями інуїтів, після смерті немає нічого, а отже мерців просто закопували в землю деінде. Аж поки не прийшли скандинави і не почали встановлювати свої порядки, нав’язуючи традиції християнства, зокрема і могил з хрестами. Повністю насадити чужі обряди їм таки не вдалось – і дотепер корінні гренландці не пишуть імен на могилах. Зате завжди тримають наготові ящик з фанери – домовину у викопаній ямі, адже якщо хтось помирає взимку, копати промерзлу землю практично неможливо.





  Наша подорож до Кулусука пролягає битим шляхом, який іноді плавно перетікає в прокопану в снігових хащах дорогу. Тих, кому важко долати відстань пішки, везуть на квадрациклах. Азіатських туристів – на джипі, вони тут затримаються на довше, тож їх – відразу в отель. Ще одна розвага по дорозі – спускатися на власній дупі з гори по снігу. Аааах, який кайф!!! І дарма що потім треба сушитися – сонячні промені, що відбиваються снігом, роблять погоду в Гренландії кращою, ніж ми мали в Рейкьявіку. Повітря має смак. Як після дощу влітку – пересичення озоном. Мені здавалося воно солодким. Може глюк, не знаю...кажуть, тут висока ймовірність міражів і всякого такого нєпанятногоJ

  Кулусук. Будиночки розташовані так, наче їх хтось згори садив на скелі – прикрашав іграшками такий собі фьйорд-ялинку. Полярні пси-гренландці мружать очі, повсідавшися на пагорбах біля будинків своїх хазяїв. Ну як домашні коти, єй-богу! Іноді перегавкуються і смішно підвивають дурними голосами. В сувенірному магазині – амулети і шаманські фігурки зі злими обличчами, вирізані з кості (думаю, з тюленя). Там же – прикраси з бісеру, шкіри білого ведмедя і знову ж таки тюленя. Повільно повземо до церкви, либлячись аборигенам, а вони – нам. Говорять англійською, принаймні трохи. Згадую Хульду, що називала гренландців «третім світом». Ага, цей третій світ ще дасть фору якому-небудь східноєвропейському селу! 





  Чоловік в білих чоботях, зшитих з ведмежої шкури хутром всередину, з барабаном виготовленим з ведмежого шлунка і в сонячних окулярах виходить на невеличкий п’ятачок землі над обривом. Він – один з хранителів старовинних інуїтських обрядів, пісень й іншого фольклору, що він може бути цікавий туристам, науковцям і прихильникам шаманізму.





...пісня про кохання місцевого ворона до гуски, що прилетіла в Гренландію з Європи...все літо вони кохали(сь), а восени прийшов час гусці повертатися додому. Ворон, будучи закоханим в неї до нестями, вирішив теж летіти. Путь через окіян неблизький і гуска іноді сідала на воду перепочити... але ворон же не вміє на воді сидіти.... Шаман співає про те, як ворон, втомлений, занурюється все глибше і глибше в холодний океан, щоб в кінці захлинутися...

.... Інший танець-пісня – битва двох воїнів. В допомогу обрано португальця з нашої групи, бо цей перфоманс має містити двох героїв. Всі сидять тихо-тихо, заворожені древньою незрозумілою мовою, ведмежим барабаном і картиною плаваючих айсбергів за спиною мага-гренландця.

А ще було полювання зі списом на тюленя (лише вдаваного) на каяках (полював місцевий умілець, ми лише споглядали) і на вибір 2 шляхи назад в аеропорт – водний і сухопутний. Перший коштував грошей – недешево, але як ми потім одне одному казали – воно було варте кожної витраченої копійки!

  Моторний човен впевнено несе нас крізь прозору блакить океану, по якому північні боги щедро розсипали чудернацькі айсберги. З відкритими ротами крутимо головою туди-сюди, фотографуючи майже неприривно. Посміхаємось одне одному. Одна фраза як канат між нами, що ми весь час його перетягуємо. Perfect day. Ідеальний день в ідеальному місці.