Частина перша: суб ’ єктивні враження.

 День 1-ий . Як прекрасно, сидячи під хмарним беззоряним нічним небом східної країни, потягуючи хороше біле вино, споглядаючи пальми і навіть краєчком вуха підслухаючи розмови кацапчиків, що голосять на весь готель....як прекрасно мріяти! І наче й не була ще сьогодні в дощовому й запиленому місті, з кожною хвилиною спогади й образи дому відступають, а їх місце займає щось інше....Туреччина!!!

 

Невеличкий жовто-блакитний готельчик з невеличким блакитним бассейном...може вони й не дотягують до заявлених 4 зірок, та хто має право судити? Всі навкруги страшенно люб’ язні, посміхаються, дивляться у вічі й вітають зі святом. З балкону нашого номера варто лиш простягнути руку – і можна торкнутись невідомого дерева з бузкового кольору квітками – дзвіночками.


А ще звідти видно гори... Вони скелясті, надто круті для того, щоб залишити бодай якийсь шанс простому мандрівникові на них піднятись. Залишається лише споглядати й порівнювати зі схожими на ці горами далекої країни, що назавжди полонила серце мандрівниці. І здається, ці гори подобаються не менше...
  Єдине, що трохи бентежить – це спогади про минулорічну відпустку в Єгипті - мозок весь час порівнює: розміри, асортимент, територію,   відстані, мешканців-аборигенів... Скромно? – Так! Погано? – Аж ніяк! А ви знали, що турки страшенно симпатичні?!