Ірландія. Перед своєю подорожжю минулого літа я знала про цю країну лише те, що люди там веселі та п”яні. А, ще руді і носять зелені капелюхи. Гіннесс, релігійні війни та смішні пісеньки, наприклад, одна з найвідоміших композицій Metallica – Whiskey in the jar – насправді народна ірландська пісня – ось і все, що я могла асоціювати з цією дивовижною країною.

 Традиційно, наша мандрівка розпочалась зі столиці – Белфаста (Північна Ірландія – ми побували саме там, тому тут не буде розповідей про славний Дублін, Корк та інші цікавинки незалежної Ірландії). Отже, зустрів нас Белфаст, як і годиться справжньому британському місту, похмурим небом та досить прохолодною погодою. І саме тут для мене почався час суцільних відкриттів.

Відкриття 1: Паби. Їх в Белфасті більше, ніж крамниць. Вони є на кожній вулиці, в кожному районі, на кожному кутку. Справжній рай для любителів віскі, Гіннеса та сидра. Різноманіття як пабів, так і напоїв в них вражає. А в деякі можна просто ходити на екскурсію – The С rown liquor saloon , Robinson ’ s , The John Hewitt ’ s etc . Ми з Алексом полюбляємо не просто квасити, а робити це під гарну живу музику. Саме тому відразу ж облюбували The Empire – заклад, що суміщає в собі концертний зал і досить просторий паб. Що сподобалось в ірландських пабах, так це те, що вхід в них, навіть коли там виступають музиканти, завжди безкоштовний. Єдиний вийняток для Empire – коли концерти відбуваються не в самому пабі, а в мюзік-холлі на 2-му поверсі – приїжджають які-небудь відомі виконавці з яскравим шоу. І тоді ціни на вхід 10-20 фунтів. Ми раз зазирнули одним оком: виступала група, що грала музику   Kiss , шоу було справді яскравим, а зовнішній вигляд виконавців і публіки – „Король и шут” відпочивають і нервово палять в кутку. Зате в пабі потрапили на неперевершений концерт ірландських музикантів(нажаль, не пам”ятаю, як називається їх група). Що вони робили з гітарами!!!! Один гітарист (немолодий вже, до речі) грав, тримаючи гітару за спиною, потім – над головою, на плечах...Підбір пісень був пречудовий, драйв – стовідсотковий, тож ми полюбили Empire відразу і назавжди. Доречі, не ми одні: потрапити туди після 20:30 дуже складно, барна стійка, всі столики і підвіконня(там також сидять) зайняті, купа народу просто стовбичить перед сценою із Гіннессом в руках. Ще запам”ятався мені один веселий паб із дупами(сподіваюсь, цензура пропустить – із пісні, як відомо, слів не викинеш :) ) у вікнах. Якщо бути точною, вікна ті дуже високо, майже під стелею, тому з першого поверху, де ми сиділи, їх помітити не так вже й просто, а дупи були бронзові і виставлені всім на подив так, щоб їх було видно тільки відвідувачам пабу – тим, що сидять всередині. Знадвору ж все пристойно. Висуну припущення, що ті, хто їх помітив, особливо, якщо вони були вже веселі, потім довго перевіряли себе на адекватність сприйняття реальності :) . Каюсь, і я спочатку подумала про себе :”ну от і маєш, допилася...” Правда, показала все-ж видіння друзям, вони підтвердили, що в мене не глюки. А може, автор цього нестандартного інтер”єрного рішення таким чином виразив своє ставлення до клієнтів...

Щодо музикантів, то в більшості як ірландських, так і шотландських пабів вони сидять не на сцені, а за звичайним столиком поряд з усіма, п”ють пиво, балакають і грають. Часто до них в процесі приєднуються інші – хтось приходить зі своїм інструментом, підсаджується і грає, хтось співає –йому акомпанують(якщо знають пісню) або ні, якщо це авторський твір. Склад граючих змінюється, та музика не закінчується. Інструментів дуже багато, якось я нарахувала 10 чоловік, що грали на: бубні, арфі, скрипках, волинках(як шотландській, так і ірландській), гітарі, банджо(чи щось подібне), акордеоні, якихось ще тріскучих інструментах, назви яких я не уявляю навіть...

Сподобалась мені ще одна фішка, яку раніше ніде не зустрічала: last drink. Хоч паби і працюють допізна, та спати хочеться всім, а отже треба якось виганяти   галасливий бухаючий народ. Ось як це роблять в Белфасті: на полицях, поряд із пляшками горючих напоїв, висить собі тихо-мирно до пори-до часу дзвоник(типу того, що випускники чіпляють собі на одяг, тільки набагато більший). І ось, коли настає час Х і бармен бачить, що пора прикривати лавочку, він дзвонить в цей дзвоник і голосно вигукує:” Last drink! ” (останній напій). Знаючі люди прожогом кидаються до барної стійки і беруть стільки напоїв, скільки можуть донести (або випити). Після того, як останній пияка розплатиться і отримає свого кухля, бармен закриває дверцята на своє робоче місце на гачок і спокійнісінько йде собі. Все, тепер ніхто вже нічого не може купити – бармен пішов спати. А отже, варто допити свою смакоту і вирушити додому або до наступного відкритого пабу (залежить від ступеня підготованості й завантаженості кандидата в алкоголіки).

Відкриття 2: Люди

Вони руді й з ластовинням (досить часто), люблять заглядати в стакан, неймовірно веселі, добрі, відкриті й гостинні. Сильно запам ’ яталась мені одна ситуація. Йдемо ми з Алексом якось по Белфасту -   шукаємо вихід до гір, які оточують місто. Прямуємо за картою, виходимо на вулицю, яка має вивести нас на гірську тропу. Вулиця-то є, але вона перегороджена – йде будівництво. Тут же і купка робочих, що, побачивши наші розчаровані обличчя, пропонують нам лізти через огорожу, при цьому хитро сміючись. „Е ні, так ви нас не купите” – думаємо ми і починаємо непомітно задкувати. Та не на тих напали! Щось незрозуміло і весело говорячи, двоє ірландців ведуть нас до машини і поки я встигла щось зрозуміти, нас вже повезли іншою дорогою до гір. Просто так. Традиційно, наш водій-рятувальник розпитав нас, хто і звідки, розповів пару ірландських історій і висадив біля підніжжя гір, розказавши, куди йти.

Відкриття 3: Пияцтво.

Пиячити в Ірландії – нормальна повсякденна справа. П’ють всі, а от на газонах і під лавками ніхто не валяється, взагалі п’ яних на вулицях я ні разу не бачила.  Чому? А ось чому: взагалі-то на вулиці пити заборонено - за це здирають неабиякий штраф, причому, в різних районах міста по-різному: від 100 до 600 фунтів.Мабуть, тому в Белфасті так   багато пабів. Тільки от не знаю, як п’яні ірландці дістаються додому із пабу...так, щоб не залишитись де-небудь на м’якій травичці під деревцем поспати...мабуть, шкода штраф платити, от і включають автопілот. Хоч вони і квасять, і начищають одне одному пики, все-одно через 5 хвилин миряться і замовляють ще по одній. Спостерігали ми якось, як компанія ірландців голосно сперечалась про щось в пабі навпроти вікон нашого номеру, потім вони всі висипали на вулицю – побилися, покричали, помирилися, та і пішли собі знову всередину мирні й задоволені. От що значить добра ірландська душа!

Відкриття 4: Релігійні війни

Вони є. Це факт. Постріли і вибухи в Північній Ірландії стали чи не звичайним явищем. Проте, перебуваючи там кілька днів, небезпеки ніякої ми не помітили – ні озброєних людей, ні бійок, лише потрапили на парад військових ,що крокували вулицями Белфаста. Причому, вдягнені вони були в різні форми. Мабуть ,представники обох воюючих сторін – протестантів та католиків. По місту є райони як одних, так і інших – це можна визначити з того, які церкви стоять в районі – католицькі чи протестантські. Доречі, хто пам’ятає дуже популярну пісню ірландського гурту The Cranberries – Zombie ? Вона написана саме про громадянські війни ірландців, а кліп на неї було знято в Белфасті, на вулиці, будинки якої розписані граффіті як пам’ять про загиблих. Вражає, скажу я вам. Неприємно вражає. Взагалі, не можу уявити, як такі веселі, щирі люди можуть вбивати одне одного... Сумно, але це другий бік ірландської медалі.

Відкриття 5: Титанік.
Оце було так відкриття! Я і гадки не мала, що легендарний супер-корабель було побудовано в Белфасті. Перші запитання „а при чому тут Титанік?” виникли у нас з Алексом в сувенірному магазині, де серед інших симпатичних дрібничок були виставлені картини з Титаніком і брелоки. А ще зустрічалось нам багато фото з жовтими верфями з буквами H & W . Довго ж ми гадали, при чому тут вони, врешті вирішили запитати. І як же були здивовані відповіддю! Так, та океанська посудинка, розрекламована на весь світ – корабель мрії, корабель свободи – що так сумно затонула і кіно про яку вичавило стільки сліз і грошей із глядачів усього світу, цього велетня було побудовано працелюбними ірландськими руками в славному місті Белфасті на цих самих жовтих кранах компанії Harland and Wolff .  Маю зауважити, що верфі ці просто велетенські, їх видно з усіх кінців столиці Північної Ірландії. Щоб ближче подивитись на це диво, ми вирішили піти пішки, але пропонуються також екскурсії на катері по ріці Ла ган (на ній розташований Белфаст). Туристам пропонують оглянути кімнату, де було спроектовано корабель, його сухі доки, стапель і навіть парові підйомні крани, що були задіяні в будівництві Титаніка.   

 

Далі буде...