Спотикаючись о загублені дрова при світлі трьох ліхтариків (ось де ми згадали Пархома та Антоніо зі своїми пецлями) ми знайшли непоганий вільний шмат галявини з іще не прим‘ятою травицею. Якимось боком втюхали там три намети і десь о другій почали замислюватись о вечері. Два наші дорогоцінні хлопці благородно зіпсували чисті футболки, перетаскуючи готові дрова в наш табір. Ще трохи часу на розпалку вогнища і в наших очах застрибали відблиски такого жаданого вогню. Не знаю, о котрій ми сіли вечеряти, але думки щодо сну заповзли до мене, коли вже почало світати і десь далеко за сценою небо почало змінювати колір з темно-бузкового на ніжно рожевий. Спати не хтілося. Душевна розмова за горнятком гарячого бергамоту та приємна компанія сусідів з одного боку, та теплесенький спальник бік о бік із супутниками що вже дали хропака – з іншого. Переміг мозок – тре хоч декілька годинок покуняти, щоб у світлу днину бодрячком вештатись територією фесту.
Я пішла спати. Тим-не-менш, я просто по-чорному заздрю Джону та Ольці, які на відміну від нас, матрацників, не пішли по наметам, а замість того знимкували ранковий туман та рибалок активістів на Південному Бузі. Фото вийшли просто містерні та занадто красиві для мого старесенького фотоапарату.
Субота та перша половина неділі. Фестиваль.
Нема нічого кращого, ніж прокидатись під тепле гуркотіння дров у вогнищі, хапаючи краєм вуха розмову вже не сплячих друзів та споглядаючи за танком сонячних кроликів по стіні намету. Поснідавши, зібрали гроші, телефони та фотоапарати до купи, закрили намети та почвалали знайомитись з фестивалем. В нас було лише півтори доби на все-про-все, і не можна було гаяти час.
Фестиваль проходить на досі великій території, де одночасно проводяться різні заходи. Умовно можна ці заходи поділити на: їстівні (польові кухні, кафе, чайні), творчі (ремісницькі майстер-класи, продукування кліпу, написання назви «Шешори» і т.д.), фізкультурні (танці народів світу, катання на катамаранах, купання в Бузі), споживацькі (ярмарки та купування сувенірів) та «різне» (театральні вистави, кінопокази, концерт, диско тощо). Розірватись не було можливості, але ми чесно намагались це зробити :)
Не маю можливості розказати про все те, що бачили – ну дуже багато думок та спогадів, які неможливо зібрати докупи та впорядкувати. Тому розповім дещо суб‘єктивно, що мене вразило чи запам‘яталось.
По-перше, мене вразили люди. Такої високої концентрації колоритних особистостей в колоритному одязі на метр квадратний я мабуть ніде не бачила. Що називається «люді і коні смєшалісь в кучу» - тут були і козаки з оселедцями, і цвітасті хіпі, і щирі українці у вишиванках, і веселі парубки у кільтах, і нафаршировані залізом неформали, і чорно вдягнені загадкові готи, і забавні власники шикарнючих дредів, і просто видатні яскраві особистості.
По-друге, запам‘ятався загальний настрій. Було помітно, що це не просто товпа, яка приїхала побухати та розважитись – жодного разу не помітила сутичку чи просто конфлікт. Це товпа, але об‘єднана чимось спільним – інтересами, настроєм, очікуваннями. Не було (що, наприклад, характерно для київських концертів) таких собі п‘яних парубків в обіймах із пивними бляшанками та з пустими поглядами, що шукають собі пригоду на одне місто. Так, були на підпитку, але вони були якісь не агресивні, а скоріш кумедні – бачила двох парубків, які вже хильнули пару чарок чогось гарячішого і ледве трималися на ногах. Вони обперлися один об одного, і з заплющеними очима та з замріяною посмішкою на обличчі горланили «Я свободє-є-єн, словно птица в облаках…». І повертаючись вночі, далеко за північ, до табору, ми, дівчисько, не жахалися підозрілих суб‘єктів і не поспішали до безпечного намету… дрібниця, але приємно :)
По-третє, сподобалась атмосфера, яка царювала на фестивалі. Це була справжня атмосфера свята з елементами патріотизму. Дуже багато відвідувачів із серйозністю віднеслись до свого вбрання та блукали у суто українській одежі. Звідусіль чулася українська вимова, скрізь веяли українські прапори, розвішані не організаторами, а власне мешканцями наметового містечка. До речі прапори були не тільки жовто-блакитні, де-не-де на вітерці розвівалися прапори УПА, різних країн світу, специфічні прапори якихось угруповань (туристичних клубів, наприклад), растаманські та піратські прапори. Десь на довгій палиці навіть висіли чиїсь кумедні штанці із пропозицією форкатись на їхньому фоні за гроші, мабуть на стяг коштів не вистачило – ось вони і намагалися назбирати гривеньок :)
По четверте, не можу не згадати музику. Музика супроводжувала фестиваль постійно. Вдень це були флейти, сопілки, свистульки, купа українських інструментів на ярмарках та танцях. Ввечері це були звуки концерту, де приймали участь колективи із різних країн. Вночі це були звуки барабанів, які замовкали тільки під ранок, створюючи загадкову та фантастичну атмосферу в таборі. А вранці у неділю нам довелося снідати під акомпанемент саксофона, коли хлопчик-сусід майстерно грав на ньому «Червону руту» й інші мелодії. Ляпота, одним словом, та жодної фонограми, до речі! :)
По-п‘яте, Артур. Фішка наметового містечка. За однією з відомих мені версій, у п‘ятницю якась компанія йшла по дорозі до містечка і довго та нудно кликала свого товарисча Артура. Напевно, настільки довго та нудно що мешканці наметів не змогли залишити це поза увагою. Вони, так би мовити, підтримали та допомагали кликати цього самого Артура. Тема в тому, що кликали його протягом усіх днів нашого перебування на фесті… Виглядало це приблизно так. Ні з того, ні з сього якийсь п‘яний чи навіть тверезий голос як заверещить з табору на все горло «Ааааааррррттттууууууррррр!!!!». Його миттєво підтримували ще з десяток голосів, і через хвилину майже увесь табір хором, дружно та протяжно гримкотів «Ааааарррррттттууууурррр!!!!!». Процедура повторювалась в середньому кожні пів години, а то й частіше :) Під вечір коли не робив мобільний зв‘язок і хтось губився у натовпі, на концерті у перервах між піснями подекуди ведучий робив об‘яви хто кого де чекає. Ми вже не зовсім здивувались, коли медовим голосом ведучий об‘явив «Шукається хлопець на ім‘я Артур…». Дружний регіт пролунав над табором. Наступного дня Артур був настільки популярним, що його ім‘я писали навіть на футболках… :)
Наша друга ніч на фестивалі також не подарувала нам можливості виспатись. Ми що, спати сюди приїхали чи що?! (Це я так себе заспокоювала). Ввечері ми вечеряли біля вогнища та слухали виступи на концерті. З нашої стоянки не тільки було прекрасно чутно музику, а навіть можна було бачити сцену. Десь о пів на дванадцяту самі витриваліші пішли біситись та бешкетувати до сцени на виступ Пропала Грамота, які чудово співпрацювали із Проти Ночі та Яною Шпачинською. По закінченні концерту просто неймовірними зусиллями надибали чай та пішли до юрти, де витанцьовувала російська Дербенівка. Трохи повалялись у сіні на театральному майданчику з видом на сюрреалістичні декорації, та ще трошки посиділи навколо великого спільного вогнища та послухали гармонь. На шляху «додому» загубили Тамаду на дискотеці хфранцузського діджея. Десь на початку четвертої залізли до теплих наметів і… все. Вирубило миттєво!
Тепер трошки про помічені мною мінуси. Цілком суб‘єктивний мінус – як я тільки могла забути купальник у Києві?! :( наступного разу ОБОВ‘ЯЗКОВО запхну на дно наплічника в першу чергу. Було дюжже жарко, жодної хмаринки на небі, лише воно – гаряче та дуже по-літньому спекотне сонце. В наметах, які знаходились посеред поля, в день неможливо було знаходитись взагалі – нагріте повітря у наметі просто збивало з ніг. Як висновок – на фест тре засилати гінців, які б підшукували та «бронювали» заздалегідь місце під намети у тіні дерев!!! Основний об‘єктивний мінус – склалось враження, що організатори не сподівались на таку величезну кількість людей (та й ми теж такого не очікували). Протягом першої ночі люди все прибували та прибували. В результаті v.i.p. місця для наметів закінчились, і люди гніздились навіть біля туалетів та на іншому березі річки. Закінчились дрова та… квитки на фестиваль. Квитки то таке, а от відсутність дров – то вже трагедія. Особисто нам повезло – завдяки п‘ятничному заїзду ми зайняли непогане місто, нахом‘ячили дрова та пройшли реєстрацію без черги. Щодо душів – не знаю, не була. Ми їми навіть не намагалися користуватися – віва Буг та вологі серветки!От!
В неділю наш потяг вирушав о четвертій годині дня. Розвалившись на плацкартних полицях, ми хрумкотіли черешнею (так-так, Блек, саме черешнею) ті ліниво дискутували на тему політики всякої всячини. Звісно жаль, що ми не залишились на Даху-Браху, Дах і інших… Де-не-де фігурували такі слова як «Шешори» та «наступного разу». Ну дуже мені подобається так поєднання :) А поки що, їдемо додому, засмаглі та сонні, але дюже задоволені вихідними :) Ааааарррттттуууууууууур!!!!!!!
На останок процитую «девіз»
з спільноти Шешори - Наслухався етномузики? Загубив Артура? Маєш обгорілий писок? Ти не один. Ласкаво просимо до Горобецівки :)
