Мені сьогодні сумно. Тому поговоримо про смерть. Буває, почуваєш, як у грудях збирається щось важке й неприємне. День за днем та купа нервів росте й росте, щоб потім вилитись в сплін чи просто глибоку „вселенскую скорбь”. І все, здається, гаразд, та бачиш лиш тіні з хмарами й злі наміри. От що ви робите в такі дні? Я стрибаю в транспорт і їду.   І обов’язково це має бути при заході сонця. Бо, спостерігаючи за тією помаранчевою зіркою, що розфарбовує холодну блакить у гарячі кольори, можна відпустити власних демонів. Кожного разу день помирає дуже красиво, по-особливому. Іноді навіть не уявляєш, що такі кольори існують... І коли я закидаю голову догори й сміюсь в небо при заході сонця, мої демони тікають... За це люблю надвечір ’ я з його кольорами. Воно приносить полегшення і перефарбовує пастель днів на божевільні фарби мрій...  Там, на небесах, живуть справжні перфекціоністи.